Warning: call_user_func_array() [function.call-user-func-array]: First argument is expected to be a valid callback, '' was given in /sata1/home/users/mykolaj/www/www.mykolaj.lviv.ua/wp-includes/class-wp-hook.php on line 298
Церква Миколая, Львів
Запитання священику

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

    Сьогодні неділя, 22 жовтня 2017 р.Б.

До “Українських Афін” під опікою Святого Миколая

Опублікував о. Петро Політило в Середа, 4 жовтня 2017 р.Б.
в категорії Публікації

Життя наше – вітер крилатий,
Річка невпинна, брати!
Хвильки не хоче пождати,
Мусить і мусить іти.
Хто в тій мандрівці якомога
Волі, любові зазнав,
Того щаслива дорога,
Той по добру мандрував (І.Франко “В дорогу” 1884 р.).

Під опікою святого Миколая 23 – 24 вересня 2017 р. відбулася мандрівка парафіян та хористів церкви Святого Миколая до краю, де “менше шуму, грому, біганини, яке напувало душу спокоєм, тихою красою”. Саме такі враження були в Івана Франка, коли він вперше приїхав до с. Криворівні у 1901 році за порадою Володимира Гнатюка. Такі ж відчуття прохолоди соснових лісів і крижаних бистриць, насолоди від споглядання гірських крайобразів переповнювали й учасників паломницької мандрівки.

Подорож до славної Криворівні стала нагодою для хористів та парафіян княжої церкви св. Миколая вивчити історію, сучасність давньої, однієї з найобширніших єпархій Київської православної митрополії ХІІ-XVIII ст. – Львівської, Галицької та Кам’янець-Подільської.
На шляху до перлини серед гір над Черемошем учасники мали нагоду оглянути давні княжі столиці та володіння, обговорити історію формування парафіяльної структури намісництв, що виникали на основі давніх княжих та боярських вотчин. Подорожніх чинно провела в путь П’ятничанська вежа, що навіть після готичної перебудови у XV ст. й досі нагадує про давні оборонні системи та фортифікації, – зазначив історик Василь Кметь. Згодом прочани побачили краєвиди Галича – давньої княжої столиці – символу формування єпархіальної структури, адже з 1140-х рр. це місто було кафедральним для єпископів, а з 1303 р. – для митрополитів. Сучасна Івано-Франківська (давніше – Станіславівська) єпархія – одна з наймолодших, оскільки була виокремлена лише наприкінці ХIX ст. На той час саме тут відбувалися важливі події церковного і національного життя. Поруч зі Львовом Станіславів, Коломия, інші міста були важливими осередками українського національного руху, церковного відродження, центрами кооперативних осередків, цікавих церковно-громадських ініціатив у середовищі церковнослужителів – наприклад, галицьких дяків, що зорганізували навіть потужний рух з власними вимогами до духовенства, із професійною спілкою, своїми періодичними виданнями (“Дяківські відомості” виходили у Львові, а “Голос дяків” – у Коломиї). Саме на цих теренах активно розгортався спортивно-сокільський рух, були започатковані бої за участю Українських Січових Стрільців, створені представництва ЗУНР у 1918 р. Для православних українців Косівсько-Коломийська єпархія (друга єпархія Української Православної Церкви, утворена на Івано-Франківщині) є символічною і в новітній історії, адже саме тут, а зокрема й у Косові, у Криворівні проходило пастирське служіння відомого священика і релігійного дисидента о. Василя Романюка – у майбутньому Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира. У 1993 р. кілька місяців владика був також єпархіальним архієреєм Львівським і Сокальським, що пам’ятають вірні нашої єпархії, нагадав присутнім В. Кметь. До речі, саме напередодні нашої прощі преосвященний єпископ Косівський і Коломийський Юліан (Гатала) освятив у Косові величний пам’ятник Святійшому Патріархові Володимиру.

“Вдивлявся у розкинене внизу село, в Черемош, що шумливо гадюкою закрутився низом, і в супротилежну могутню гору, покриту лісом… Був чудово гарний, ясний і тихий вересневий день. Сонце гріло, але не пекло, повітря на горах було чисте і запахуще, а дзвінкий шум Черемоша з долини доходив як солодка мелодія, як безконечний привіт життя…”, – написав колись Іван Франко в оповіданні “Терен у нозі”. А якщо додати до цього опису короткочасний осінній дощ – то ніби про 23 вересня 2017 року і написано. Після поселення у Криворівні подалися в гості до хати Василя Якіб’юка. Саме в цього сільського лікаря, різьбяра, музиканта, фотографа колись зупинявся Іван Франко, і саме там написав повість “Великий шум”, поему “Терен у нозі”, багато віршів, інших творів. З 1953 року тут діє музей Івана Франка. Про історію оселі, про відомих діячів української історії, культури, літератури, які побували тут і в Криворівні у різні роки (надзвичайно цікавими були історії про Гната Хоткевича і його гуцульський театр, про польського письменника Станіслава Вінценза, про талановиту криворівнянку-художницю, поетку Параску Плитку-Горицвіт), про експозицію музею, історію кожної пам’ятки змістовно й живо розповів присутнім Василь Зеленчук.

У виставковій залі музею Івана Франка у Криворівні привернули увагу присутніх надзвичайно цікаві і розмаїті за технікою виконання роботи Параски Плитки-Горицвіт – талановитої художниці, іконописця, письменниці, фольклориста-етнографа, фотографа, філософа (називали її “Гомером Гуцульщини”) (1927 – 1998 рр.).


З розповіді п. Василя довідалися про нелегку життєву долю криворівнянської мисткині – заслання на Колиму, повернення додому і її усвідомлений життєвий вибір – аскетичне й у постійній праці життя з любов’ю до Бога та людей. Портрети відомих діячів української і світової історії, ікони на папері й на кам’яних брилах, замальовки життя гуцулів, рукописні книги з поезіями і філософськими роздумами (які, до речі, сама Параска писала, оздоблювала, зішивала) – безцінний скарб, який просто є, на відміну від Довбушевого золота, захованого десь у криворівнянських лісистих горах. Уже 19 років минуло від смерті художниці, а її роботи наділені особливою щирістю, красою, випромінюють добро, заохочують цінувати кожну мить власного життя і по-справжньому жити – паростки Божого дару.

Після цікавих відвідин музею Івана Франка приєдналися ми до святкувань у Криворівні. Концерт, який подарували місцеві виконавці – вокальні, інструментальні, танцювальні гурти села (а були там ще й гості з Верховини) неабияк потішив, зворушив, додав до й так чудового самопочуття багато-багато настроєвих акордів.


У хорі, який на світлинах, криворівняни разом із настоятелем храму Різдва Божої Матері – о. Іваном Рибаруком – щонайкращий вияв згуртованості і взаємопідтримки. Гуцульські співанки, мелодії троїстих музик й досі відлунюють у пам’яті.


Молитва у Криворівнянському храмі, де нещодавно відзначали храмове свято – Різдво Пресвятої Богородиці, стала ще одним духовним здобутком нашого хору. Особливими були і репетиція в горах, і вечірнє богослужіння в суботу, і недільна літургія, і бесіда з настоятелем храму о. Іваном Рибаруком.

У спілкуванні з прочанами священик розповів про історію давнього храму XVII ст., який був переміщений у 1719 році на пагорб, куди не діставали повені швидкоплинних гірських річок; про життя громади, реставраційні заходи у церкві. О. Іван поділився власними роздумами про значення церковного спілкування та важливість воцерковлення суспільного простору, переосмислення важливих подій, що гуртують громаду у захисті гідності та моральних пріоритетів, в категоріях церковної спільноти.

З огляду на специфіку релігійних традицій гуцульського краю та активну громадську позицію священик апелював і до перспектив міжконфесійного діалогу в Україні, де національна єдність та загальнохристиянські імперативи мали б визначати моделі порозуміння, може іноді й всупереч усталеним історичним традиціям чи правилам.

Багато прочан і справді вперше зустрілися з незвичним іноді поєднанням різночасових і різнокультурних впливів у літургійних звичаях Криворівні – від гуцульської стилістики в іконографії (з яскравою колористикою, унікальними різьбленими оздобами, нерозчитуваними текстами у написах XVIII ст., зображенням Розіп’ятого Христа в образі дитини тощо) до вшанування зразків святості чи служіння в іншоконфесійному середовищі.

Священик поділився також міркуваннями стосовно ставлення сучасних українців до своєї мови та культури, з обуренням висловився про тих, хто давньоукраїнські тексти намагається озвучувати російською фонетикою. Приємно було почути також захоплення настоятеля науковим та творчим доробком львівського письменника і перекладача Андрія Содомори, зокрема книгою “Під чужою тінню”. До речі, слід зазначити, що батько письменника, о. Олександр Содомора, співслужив і в нашому храмі св. Миколая у Львові, збереглася також проповідь, яку він виголосив з амвону княжої церкви.

О. Іван Рибарук благословив прочан іконою Криворівнянської Божої Матері – Втілення Творчих Задумів, Покровительки Гуцульщини, а від нашої громади на молитовну згадку в гуцульському храмі залишили ікону Богородиці Одигітрії – репродукцію образу Миколи Петрахновича-Мороховського з іконостасу церкви св. Миколая у Львові.


У неділю після Літургії у храмі разом з о. Ігорем Рибенчуком побували у музеї, який існує в ґражді, що час знімання фільму “Тіні забутих предків” стала оселею Івана Палійчука. Автентика хати XIX ст., збережені предмети побуту – посуд, одяг, господарський реманент, розповідь працівника музею допомогли кожному відчути і зрозуміти світогляд гуцулів, Михайла Коцюбинського, Сергія Параджанова.

Завдяки щирості, привітності, відкритості, гостинності криворівнян, зокрема війта, письменника Василя Зеленчука, настоятеля храму Різдва Божої Матері о. Івана Рибарука, отця Ігоря Рибенчука, з яким співслужили і спілкувалися у неділю, працівників музею Івана Франка, музею-гражди, господині й працівників садиби “Горянка”, завдяки молитовній опіці та підтримці отця-диякона Святомиколаївського храму Володимира Рудого, о. Степана Палька та його дружини короткотривале перебування в “Українських Афінах” стало для нас не тільки відпочинком, святом, пізнавальною подорожжю, а й нагодою відчути себе частинкою великої сім’ї, яку єднає любов до Бога, до ближнього, до життя, можливістю зрозуміти, чому Криворівня була і є джерелом духовної наснаги, сил, місцем, з якого струмує ріка життя.

 

Тут йдеться про: , , , , , , ,

Поки що немає думок